Наше життя (Основи християнської віри і життя)

Принципи Християнського суспільного вчення

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми поговоримо про основне завдання, місію і ключові принципи Християнського суспільного вчення. Християнське суспільне вчення – це офіційна відповідь Церкви на ті чи інші виклики сучасності, які ми інколи називаємо «знаками часу». Знаки часу – це те, що відбувається сьогодні у різних сферах суспільного життя в конкретному місці в конкретний проміжок часу. Християнське суспільне вчення представлене у багатьох різних документах, які видані Вчительським урядом Церкви, локальними єпископськими конференціями чи синодами єпископів, окремими ієрархами з тих чи інших нагод або з приводу тих чи інших питань або викликів, які турбують конкретне суспільство. Але, в будь-якому разі, цей весь великий спектр Християнського суспільного вчення є побудований на основних ключових чотирьох принципах, про які ми сьогодні з вами і поговоримо. Ці чотири принципи є фундаментальними і вони є наступними: це повага до гідності людської особи, принцип солідарності, субсидіарності і спільного блага. Більше про них поговоримо впродовж наступних декількох хвилин.

Отже, принцип гідності людської особи чи поваги до гідності людської особи є першим і фундаментальним, і на це є вагома причина. Адже джерелом цього принципу є сам акт сотворення людини, саме сотворення людини Богом на Свій образ і на Свою подобу. Ще ранньохристиянські автори, описуючи сотворення світу, зокрема сотворення людини, говорили про те, що для людини не може бути більш цінного дарунку, ніж бути подібною на Бога. І саме факт сотворення людини Богом на Його образ і подобу є підставою нам з вами стверджувати, що людина, з-поміж усього творіння, з-поміж усієї живої і неживої природи посідає найвищу у світі гідність. Звідси й говоримо, що гідність людини є святою. Таким чином, гідність людини є вищою понад будь-усяке творіння, чи це живої природи, чи неживої природи. Тим паче, людина є вищою, ніж будь-яке творіння людських рук, тобто людина є вищою, ніж будь-які досягнення сучасної науки і техніки. З принципу гідності людської особи випливає інша важлива категорія - це рівність між усіма людьми. Гідність кожної людини, яка є сотворена на Божий образ і подобу, є рівною незалежно від раси, статі, соціального статусу, рівня особистого добробуту, матеріальних благ. Таким чином, ні в кого не може бути більшої гідності або меншої гідності і до всіх, без винятку, людей ми повинні ставитися однаково. Звідси знову випливає ідея прав людини. Кожна людина має фундаментальні і непорушні права, які, зрештою, були закріплені в Декларації ООН про Права людини. Визнання прав людини є наслідком принципу гідності людської особи.

Наступним принципом, який, випливає із попереднього, є принцип солідарності. Повертаючись до гідності, кожен із нас є дуже чутливий щодо своєї гідності і ми дуже особисто відчуваємо, коли нашу гідність принизили, порушили або завдали нам якоїсь несправедливості. Тобто ми відчуваємо, що з нами хтось повівся негідно, і з цього випливає наступний принцип – солідарності. Солідарність передбачає розуміння того, що поряд з нами у конкретному селі, місті, країні чи взагалі на цій планеті живуть інші люди, які мають ту ж саму гідність, як і ми, так же як ми турбуємося про свої потреби, свої цілі, намагаємося вирішити свої проблеми, так і люди довкола нас теж мають свої проблеми, свої цілі, свої потреби. Принцип солідарності зумовлює нас вийти поза межі самого себе і побачити потреби іншого та бути відкритим на ці потреби.

Якби не солідарність, у світі взагалі б нічого не траплялося, жодних соціальних змін. Невелика профспілка у Польщі, яка називалася «Солідарность», повстала із того, що потрібно було відстоювати права працівників, згодом переросла у національний рух, який закінчився поваленням комуністичного режиму. Ми в українському контексті теж дуже добре розуміємо, що таке солідарність. Переживаючи ті чи інші непрості події, миоб’єднуємося навколо спільних цінностей, спільних ідей, спільних почуттів і тим самим виявляємо солідарність з іншими та співпрацюємо з іншими задля досягненнями наших спільних цілей.

Наступним принципом  Християнського суспільного вчення є принцип субсидіарності (від латинського слова subsidium, що означає «допомога»). Можемо, отже, говорити, що принцип субсидіарності є принципом «допомоговості», який передбачає зокрема вертикальний рівень відносин. Коли принцип солідарності більше заторкує горизонтальний рівень відносин: мене – мого ближнього, мого сусіда, мого знайомого, того, хто є поруч мене, то принцип субсидіарності передбачає вертикальний рівень відносин, наприклад, громадянського суспільства і державної влади. Для прикладу, державна влада має певні повноваження, якісь регулятивні функції, де держава контролює ту чи іншу сферу державного життя, або ми маємо декілька соціальних служб, які покликані виявляти проблеми тих чи інших сімей та спільнот і їм допомагати вирішувати ці проблеми. Принцип субсидіарності передбачає у цьому відношенні інституцій державної влади, чи якихось інституцій вищого порядку до інституцій нижчого порядку присутність належного рівня свободи. Тобто, держава, скажімо, чи той чи інший державний орган повинен, насамперед, надавати стільки свободи інституціям нижчим, скільки це можливо, а допомагати і втручатися лише тоді, коли необхідно. Яскравим прикладом реалізації принципу субсидіарності є політика децентралізації, коли місцеві громади, місцеві спільноти самі, або об’єднуючись, самостійно вирішують свої проблеми, таким чином державна влада дає можливість місцевим спільнотам самостійно управляти своїм життям  у своїх містах, селах, об’єднаних територіальних громадах і т. д. Принцип субсидіарності, отже, є виявом справедливих відносини між державною владою і громадянським суспільством, між інституціями вищого порядку і нижчого порядку.

І на завершення, про принцип спільного блага. Це досить загальний і дуже часто незрозумілий принцип, суть якого насправді досить проста. Спільне благо тому і називається спільним, що із нього мають користати абсолютно всі. Якщо ми говоримо про спільне благо держави «Україна», то це має бути благо, з якого користають усі громадяни, усі мешканці нашої держави. Спільне благо – це не є просто внутрішній валовий продукт, наприклад, який визначає економічний розвиток і добробут держави, це не є, окремо якісна освіта, це не є окремо належний сервіс у медичній галузі, це не є тільки свіже повітря, це не є тільки добрі дороги. Спільне благо – це сукупність усіх попередньо перелічених і взагалі всіх умов, які дозволяють як окремій людині, так і тим чи іншим спільнотам повноцінно жити і розвиватися інтелектуально, духовно, культурно і в усіх інших вимірах.

Це були чотири ключові принципи суспільного вчення Церкви: поваги і гідності людської особи, солідарності, субсидіарності та спільного блага.